Безкоштовна доставка Новою Поштою від 1000 грн

Як ми з'їздили у Вилкове (квітень 2021 року)

Цього року ми, як і більшість українців, досліджуємо рідну Неньку. Так, у середині квітня ми вирішили відправитись в невеличку гастрономічну подорож у Вилкове, аби побачити на власні очі це місто на воді, яке називають "українською Венецією", а також спробувати місцеві смаколики і приготувати щось для Вікіного блогу про смачну їжу.

Прямого шляху дістатися до Вилкового з центральної України ми не знайшли, тож доїхали потягом до Одеси, а звідти маршруткою - радимо шукати їх на автостанції "Привоз", відправляються кожні дві-три години. Чотири години від Одеси, з яких 15 хв територією Молдови, і ми на місці. Дорогою насолоджуємось видами на степи, велику кількість фруктових садів і море, яке час від часу з'являється на обрії зліва.

Коли ви їдете у Вилкове - дуже важливо розуміти, що це не Венеція. Таку маркетингову метафору, чомусь, дуже часто використовують телеканали та туроператори, але вона створює хибне уявлення про місцину. Ба більше, у Вилкового є власна історія того, як було створене поселення і як люди самі буквально власноруч прокопували канали аби здобути хоч трохи землі серед плавнів, на якій можна було б будувати місто, а мул використовували як добрива для городів (детальніше про історію виникнення міста можна дізнатись тут). Вилкове - це історія не про канали чи гондольєрів. Це унікальна природня місцевість з островами, заселеними птахами, це дельта Дунаю, яка забезпечує життєдіяльність майже половині видів риб, які налічуються в Україні (46% іхтіофауни знаходяться саме тут), це плодючі ґрунти та місцеві мешканці, які пристосувалися до життя на, всупереч і завдяки воді.

Якщо говорити про гастрономію, у Вилковому є 2 унікальні продукти, які походять саме звідси: це дунайський оселедець і вино Новак. З кінця березня і приблизно до кінця травня у Вилковому сезон дунайського оселедця. В цей час риба має особливо ніжний смак, бо нагулює високий відсоток жиру (для порівняння, норвезький матіас має 15% жирності, а дунайка, як частіше називають тутешнього оселедця - 35%). Коли риба нагуляла собі жир - вона виходить з Чорного моря і починає підніматись вгору по Дунаю на нерест і дорогою спалює цей жир, тож, як кажуть місцеві, м'ясо втрачає свою ніжність. А через те, що Вилкове знаходиться в самому початку слідування Дунайського оселедця - саме тут він має найвитонченіший смак. Через нерестування вилов цієї риби обмежений, тож рибалки практично ночують у лодках, аби "прогодуватись" на рік вперед.

Як їдять дунайку. Перший варіант, який ми спробували відразу як приїхали в наше помешкання - це варена риба. Все максимально просто: свіжий оселедець варять15 хв з додаванням солі, подають зі свіжим кропом і лимоном. Їсти руками і запивати домашнім місцевим вином. Класичний гарнір - відварна картопля. Повірте, це неочікувано смачно і ніжно.

Зранку наступного дня ми пішли на ринок. Він невечкий, але там є абсолютно все. Дуже багато риби: камбала, короп, оселедець копчений, свіжий і солоний, соми. В молочному відділі взяли домашньої бринзи - дуже смачна. На ринку також можна спробувати і взяти вилківське вино Новак, що ми, звісно, також зробили. З місцевого винограду виготовляють сухе і напівсолодке рожеве вино, воно легке і трохи кисленьке - якраз те, що треба до простої смачної іжі. Нам сподобалось.

В той же день, повернувшись з ринку, ми спробували дунайку в копченому вигляді. Як сказала продавчиня, забрала з коптильні рано вранці. І, дійсно, рибка виявилась дуже свіжою і ніжною на смак, але жирненька, бо, все ж таки, це оселедець. Наша рекомендація - спробувати його з пивом (ми куштували з місцевим пивом Kapitan з Кілії, це 30 км від Вилкового), для шанувальників пивно-рибного комбо - це п'ять зірочок з п'яти можливих!

Третій варіант приготування, який ми спробували - смажений оселедець на грилі. Тут готували вже самі і це виявилось смачно, але вже по-іншому. Зайвий жир уходить з вогнем, утворюється смачна корочка, м'ясо солодке і соковите. Їсти з лимоном, руками поки страва гаряча. Ми також взяли на ринку солінь (огірки, помідори, капуста) і вони чудово підійшли до риби.

Ще один спосіб приготування оселедця - засолений. Проста і мила серцю класика: пошматувати дрібненько і викласти на дуже чорний хліб з вершковим маслом. Інформація для гурманів: хліб ми везли з собою 600 км, аби не шукати на місці, і це виявилося правильним рішенням, бо в магазинах Вилкового бачили в продажу тільки білий, а це неповага до малосольної дунайки. Дюжину оселедців ми засолили власноруч, поклали в надійний контейнер (продається на ринку) і передали додому поштою разом із кількома літрами місцевого вина, аби не везти це добро в руках. Тож вже наступного дня ми влаштували ретроспективну Дунайську вечерю, але вже вдома.

 

Для тих, хто, як і ми, хоче дослідити місцеві смаки - радимо пообідати в ресторані "Морвокзал". Багато рибних страв, на той час, коли ми там були, то взагалі не було людей (від того якось сумно, але скоріш за все квітень то ще не сезон). Ми їли смажену кефаль, пельмені з судаком і сомом та локшину з мідіями. Це все дуже смачно, тож сміливо радимо.

Окремо хочеться написати про домашнє вино Новак. Воно дуже легке, має полуничний аромат та рожевий колір. Наскільки ми зрозуміли, таке вино виготовляють тільки у Вилковому, бо тільки місцевий вологий ґрунт, збагачений річковим мулом, дозволяє рости винограду сорту Новак.

За всім цим дійсно варто приїхати у Вилкове. Канали і вузькі довгі лодки, звичайно, додають свого шарму, але це місто має набагато більше цікавого, що може вас здивувати. Додайте ще Дунайський біосферний заповідник, острови з буйволами і великою кількістю тварин і птахів та водні екскурсії.  Цього разу ми досліджували суто гастрономічну привабливість цього регіону, тож заповіднику і екскурсій в планах не було, та влітку хочеться повернутись ще раз, аби доповнити враження багатством місцевої природи.

В заключення скажемо, що, мабуть, ідеальний час приїхати у Вилкове аби встигнути на сезон дунайки і провести час з комфортом - це травень. Бо у квітні ще доволі холодно, а через високу вологість ввечері пробирає добряче. В будь-якому випадку краще взяти пару теплих черевиків, теплу куртку та вітровочку.

Дякуємо за те, що дочитали до кінця, сподіваємось ця стаття була вам корисна і дозволила хоча б трохи відчути смаки Вилкового і гордість за те, що в Україні є такі незвичайні місця, які варто відвідати хоча би раз у житті.

Плануйте свою наступну подорож, досліджуйте, смакуйте, і насолоджуйтесь!

Віка та Андрій

P.S.:

Якщо ви хочете дізнатись більше про наші гастрономічні експерименти - підписуйтесь на Вікін youtube-канал "Петрушка з пастернаком", там вона ділиться рецептами смачної локальної їжі.

Коментувати